Щовечора ми створюємо нашу музику заново

Вийшов у світ новий диск Стінга “Symphonicities”. Для цього альбому англійський співак переписав свої хіти та найкращі пісні гурту The Police у супроводі симфонічного оркестру. Нову програму буде представлено в московському залі Crocus City Hall 15 вересня. БОРИС БАРАБАНОВ із КОММЕРСАНТ поговорив зі Стінгом у день виходу альбому.

— Альбом із оркестром для солідної рок- чи поп-зірки — крок традиційний. Але вам ніколи не можна було дорікнути за передбачуваність. Що змусило піти стопами колег?

— Ви називаєте це якимось там кроком, я називаю це природним ходом речей. Я не робив нічого через силу. На черзі у мене — альбом мого нового матеріалу, який я теж хотів би записати ось у такій “класичній” традиції. Тож зараз я, вважайте, просто освоююсь на новій території.

— Коли ж чекати на ваш новий матеріал?

— Коли я готовий, я запишу його. Я не поспішаю. У мене немає жодних контрактів чи зобов’язань, які змусили б мене працювати швидше, ніж я маю.

• Я дивлюся на трек-лист альбому “Symphonicities” і розумію, що чув десятки, якщо не сотню версій пісні Roxanne. Ви, як я розумію, від неї все ще не втомилися.

— Це одна з тих пісень, до яких може бути безліч підходів. У ньому зберігається її електричний заряд. Я ніби щоразу приміряю на Roxanne нову сукню, розумієте?

— Коли рок-музиканти приїжджають до Росії з оркестровою програмою, зазвичай вони наймають оркестр тут, роздають ноти, кілька днів репетицій — і справа готова. Навіщо вам везти із собою цілий оркестр?

— Усе нинішнє турне я граю з одним оркестром — із Королівським філармонічним концертним оркестром. І ми вже з ними почуваємося як нормальний рок-гурт у турі. Ми звикли одне до одного. Щовечора ми створюємо нашу музику наново, як гурт. Це зовсім не та ситуація, коли ті, хто з тобою на сцені, просто акомпаніатори за спиною.

— Ви останніми роками дивували шанувальників камерними записами музики бароко, фольку та різдвяних тем. У програмі з оркестром є місце для них?

— Я все ж таки зараз сконцентрований насамперед на оркестровках моїх власних пісень. Але пара пісень, які вам малознайомі, у цій програмі також є. І вона не обмежується тільки трек-листом альбому. Концерт у нас довгий, три години йде, майте це на увазі.

• У цьому турі ви граєте пісню “Russians” з альбому “The Dream Of The Blue Turtles”. Наразі складно пояснити людям, наскільки це було важливо, що така пісня з’явилася за залізної завіси. Нагадайте, будь ласка, як усе було?
• Мені дуже подобалася тоді сюїта Сергія Прокоф’єва “Поручик Кіже”. З неї я і взяв у результаті фрагмент, на якому збудовано пісню. Справді, зараз треба пояснювати, чому міг з’явитися рядок “Сподіваюся, росіяни теж люблять дітей”. Пісня “Російські” з’явилася у певному контексті, якого тепер не існує. Холодна війна в минулому, немає стіни, яка розділяла наше з вами життя на початку 1980-х. Тому, коли я готував нинішнє турне, мені потрібно було повернути цю пісню до життя, не маючи на увазі контекст, ґрунтуючись лише на її музичних особливостях. Тепер для мене “Russians” – це більшою мірою данина поваги російській музичній традиції, ніж політичне спостереження.

— Ваше ім’я часто можна зустріти на обкладинках інших музикантів у графі “featuring”, або “спеціальний гість”. Ви взагалі відмовляєте комусь?

• Так, ось і мій менеджер каже мені, що в мене проблема зі словом “ні”, – ніяк не можу навчитися його вимовляти.

— Не можу забути вашу появу на альбомі гурту t.A.T.u. як бас-гітарист…

— Там історія була в тому, що голова моєї рекорд-компанії Девід Кірзенбаум був їхнім продюсером. Він попросив мене зіграти на басу. Мені сподобалася пісня, серйозно. Я зіграв із задоволенням. Мене не просили співати, я не нав’язувався. Я, як і раніше, в змозі працювати в групі як простий бас-гітарист.

— Ваш син Джо Самнер багато гастролював з вами, але це поки що не допомогло йому стати великою зіркою. А його сестра Коко Самнер начебто все робить сама по собі, але зараз вона — одна з головних надій британської поп-музики. Ви тримаєте руку на пульсі свого кар’єру?

— Ну, звичайно, я стежу за тим, що вони роблять. Навряд чи можу сказати, що регулярно даю їм якісь поради. Якби вони попросили, я дав би. Але з ухваленням рішень вони чудово справляються самі. Я не вказую їм шлях, просто підставляю плече, коли треба. Ви маєте рацію, Коко та її проект “I Blame Coco” – це щось фантастичне. Я дуже радий за неї. У Джо щойно вийшов альбом у Європі, з ним все теж начебто непогано, і зараз він гастролює вже не як розігрів у тата, він самостійний хлопець. Загалом мою роботу було завершено в той момент, коли я купив їм гітари. Все далі вони самі.